1. Аудіо казка про Україну.
2. Державна і народна символіка України.
Гра "Відгадай колір стрічки Українського віночка"
3. Малювання "Віночок"
4. Поради батькам першокласників.
ЯК МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИСЯ НАВЧАЛЬНІ НАВИЧКИ ДІТЕЙ
- Літній відкат у знаннях. Цього року ми не можемо спрогнозувати, скільки часу потрібно відвести на повторення матеріалу. До звичного “літнього відкату” доєднався стрес, що впливає на роботу довгострокової пам’яті. Щоби зняти тривогу, важливо пояснити дітям, що все поступово пригадається.
- Багато дітей забули, як писати ручкою на папері. У багатьох точно зміниться почерк, також ми можемо спостерігати деякий регрес у письмових навичках. Усе згодом повернеться! Важливо давати дітям вправи на розслаблення м’язів, пам’ятати, що нині темп навчання й темп письма уповільнюється.
- Діти та дорослі, що пережили досвід травматизації, на деякий час, поки не стабілізуються, можуть “забути” правила орфографії. На наслідки ковіду в багатьох наклався стрес. Можливо, ігри зі словами, кросворди та картки допоможуть.
- Можуть бути складнощі із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією. Ідеться, наприклад, про геометрію, тригонометрію й те, що пов’язано з прийменниками “над”, “за”, “під”, “через”. Потрібні будь-які активності, під час яких дитина могла б створювати 3D-моделі, лего, пластилін, оригамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах.
- Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять. Тому саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.
- Навички читання. У кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу – хтось почав вчитися й більше читати, а хтось досі не може сконцентруватися. Навички читання в дітей можуть погіршитися – нам важливо пам’ятати, що це тимчасово. Усе відновиться.
- Довгострокова пам’ять – процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес, робота гіпокампа, що відповідає, зокрема, за довгострокову пам’ять, пригнічується. Тож починаємо з маленьких обсягів інформації, закріплюємо все діями та рухами, а на перервах обов’язково рухаємося!!!
- Під час навчання діти можуть крутити щось у руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, а їхній спосіб “відгальмовувати” зайві сигнали. Багато дітей так концентруються. Можна включити такі рухи чи руханки в навчальний процес.
- Багато дітей звикли тримати телефон у руках – це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити, – може, включати додатки на телефонах у процес навчання.
- Дітей може більше, ніж в інші роки, дратувати те, що не відчувається практичним. Важливо готуватися до запитання: “Як це використовувати?”. Так, можна давати більше проєктної роботи.
ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ЕМОЦІЇ ТА ВЗАЄМИНИ
Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій, тому готуючись уроків, маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики, уникати несподіваних звуків тощо. Бажано знати, через який досвід пройшли сім’ї, щоби надати підтримку, якщо вона потрібна.
- БЕЗПЕКА. Будь-який процес навчання починається з відчуття безпеки, наскільки це зараз можливо. Безпека – це наша передбачуваність, знання правил, знання території, тілесна недоторканість, повага до кордонів, зрозумілі правила, “безпечний простір” (коли дитина навіть на своєму місці може “усамітнитися”).
Можна починати урок із того, що всі стукають долонями по столах, створюють з олівців або малюють коло – свій захищений простір.
- БЛИЗЬКІСТЬ. Можна починати урок із пісні, співати разом, можливо, створити свій девіз, ритуали привітання, як-от прощання, робити загальні проєкти, разом допомагати ЗСУ, висаджувати рослини тощо.
- СТРУКТУРА. Йдеться про правила та розклад.
- ПІДТРИМКА. Важливі заохочення та фіксація результату.
Що варто робити:
- Зараз легалізована ненормативна лексика – потрібно одразу вводити правила й домовлятися, що прийнятно у вашій спільноті.
- Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, то перестаємо відчувати свої потреби. Варто нагадувати дітям нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатися.
- Лімбічна система не може витримати напругу. Не варто використовувати червоні рамки в презентаціях, гострі кути в рамках, які накладаються на слайди, емоційні картинки, багато інформації в слайдах. Усе це може викликати перевантаження, неочікувані та неусвідомлені реакції.
- Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу й реальності. Тож обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.
- Чим більше тривоги, тим більше інформації – пояснень, структури. Потрібно розповідати, що за чим відбуватиметься та як. Правила, рутини, обов’язки – це зараз терапія.
- Варто часто повторювати своє ім’я. Помітила, що діти часто забувають нові імена (та і старі). Одна зі знайомих дівчат сказала: “Пам’ятаю, що ви Світлана Ройз, а як просто вас звуть, не пам’ятаю”.
- Під час стресу ми більш “правопівкульні”. Діти уважніші до сенсорних, невербальних сигналів, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватися від навантаження контактами, бо під час онлайн-навчання відвикли від них. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу, робити руханки.
- Досвід дитини, що зазнала травматизації, – фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що ми точно впевнені, що має пам’ятати. Нам потрібен зв’язок: минуле – теперішнє – майбутнє. Якщо дитина повернулася до своєї школи, до місця, де була, потрібно разом ходити школою, пригадувати, торкатися речей, що залишилися.
- Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію, змінюється самооцінка. Нині діти можуть жити в режимі “очікування невдачі”. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Давайте маленькі знайомі завдання, завдання, у яких був би швидкий результат, святкування перемог дня.
- Не варто давати практики, під час яких потрібно заплющувати очі. Нині діти та дорослі не заплющують очі, бо так вони втрачають контроль. Якщо діти заплющать очі, а ти часом пролунає сигнал повітряної тривоги, – це може стати ретравматизацією.
- Варто не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати сильніші емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Треба робити акцент на видиху.
- Обов’язково обговоріть усе, що пов’язано зі сиренами й укриттями.
Важливе правило: ми співчуваємо, а не жаліємо. Діти переживають складний досвід, але точно впораються. Усі ці пункти не для того, щоби бачити в дітях “бідось” і робити роботу замість них. Ми наголошуємо на їхній силі та підтримуємо в тому, у чому можемо.
Дітей і дорослих, з якими я зустрічаюся зараз, я запитую: “Яка ваша сила весь цей час вам допомагала, на яку нову навичку ви можете спиратися й перенесете її в мирний час?”.
Світлана Ройз, сімейна й дитяча психологиня
Титульне фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАС:
Немає коментарів:
Дописати коментар